2 а с/с Лекція №6. Гігієна лікувальних закладів. Здоровий спосіб життя та особиста гігієна

Лекція № 6. Гігієна лікувально-профілактичних заходів. Здоровий спосіб життя, особиста гігієна.

Частина 1. Гігієна лікувально-профілактичних заходів.

1. Гігієнічні вимоги до лікарняної ділянки; принципи планування території лікарні.

 Лікарні загального типу, що мають стаціонар і поліклініку, розміщують у межах селітебної території. Земельна ділянка має бути розташована з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів, які забруднюють повітря. На її території рівень шуму у денний час не повинен перевищувати 45, а у нічний - 35 дб.

За умови сучасних систем лікарняного будівництва потрібно не менше ніж 100-150 м²  території у розрахунку на 1 ліжко. Забудова території - до 15-18% її загальної площі.

Лікарняну ділянку поділяють на такі основі функціональні зони:

1)                                            лікарняних корпусів-неінфекційних, інфекційних (окремо);

2)                                            садово-паркову;

3)                                            поліклініки;

    4)         господарську тощо.

Лікарняні корпуси мають бути світлими, оточеними зеленими насадженнями, загальна площа яких не повинна бути меншою ніж 60% ділянки. Вони мають знаходитися від кордонів ділянки не менше ніж за 30 метрів. Розрив між фасадами сусідніх корпусів повинен бути не менше ніж дві з половиною висоти протилежного будинку, відстань між торцями - 15 м. Інфекційні відділення розміщують у глибині ділянки, до них повинен бути окремий в'їзд.

Будинок поліклініки розташовують ізольовано від лікувальних корпусів на відстані 30-50 м від них. Вхід в зону поліклініки повинен бути окремим.

В ізольованому місці, не видному з вікон лікарняних корпусів, розміщують патологоанатомічне відділення з моргом.

Господарче подвір'я розташовують з підвітряного боку і нижче за

рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних корпусів. На цьому

подвір'ї розміщують центральну котельну, пральню з дезінфекційною

камерою,    гараж,    складські       приміщення,    овочесховище,    харчоблок.

Господарчий двір ізолюють від інших зон зеленою смугою шириною 8-10 м.

Інфекційне, туберкульозне та психіатричне відділення розміщують в окремих корпусах, або у спец, закладах.

Раціональне взаєморозміщення стаціонарних відділень повинно сприяти здійсненню лікувального процесу, полегшенню праці медичного персоналу, запобіганню внутрішньолікарняних інфекцій, створенню оптимальних гігієнічних умов.

На периферії ділянки слід насаджувати 15-ти метрову зону зелених насаджень, які огороджують від шуму, пилу, вітрів, а також при спекотній погоді пом'якшують мікроклімат території, перешкоджаючи перегріванню організму, що для стану багатьох хворих дуже важливо. А якщо вікна палат виходять на переферію ділянки, то захисну зону збільшують до 30 м.

Дуже добре, якщо є ділянки зелених насаджень біля кожного корпусу і загальнолікарняний сад (не менше ніж 25 м² на 1 ліжко).

Забудова лікарняної ділянки будівлями не повинна перевищувати 15%, до 60-65 % ділянки мають займати всі види зелених насаджень, а решта 20-25%) це господарче подвір'я, проїзди і доріжки.

У приймальному відділенні проводяться реєстрація, медичний огляд і обстеження, санітарна обробка хворих і надання їм невідкладної допомоги.

Акушерське, дитяче, психо-неврологічне, туберкульозне та інфекційне відділення повинні мати окремі відділення для прийому і виписки хворих. Планування приймального відділення має передбачати принцип поточності руху поступаючих хворих і тих, які виписуються.

Основними приміщеннями приймального відділення є: вестибюль - очікувальна з реєстратурою, гардеробом, довідковою, оглядальна і кабінет чергового лікаря, приміщення для санітарної обробки (роздягальня, ванна с душем, одягальня); маніпуляційна з перев'язувальною, бокси і діагностичні палати для хворих з нерозпізнаним діагнозом, санвузли та інші підсобні приміщення.

У приймальному приміщенні акушерського відділення передбачаються дві оглядові - для поступаючих у фізіологічне пологове відділення і у відділення патології вагітності.

2. Гігієнічні принципи планування лікарні.

Сучасна неінфекційна лікарня має такі структурні підрозділи:

1)     приймальне відділення і приміщення для виписки хворих;

2)                                            палатні відділення - терапевтичне, гінекологічне, хірургічне тощо;

3)                                            лікувально-діагностичне відділення (операційний блок, відділення анестезіології і реанімації, рентгенологічне відділення, відділення функціональної діагностики тощо);

4)                                            патологоанатомічне відділення;

5)                                            аптека, центральне стерилізаційне відділення, харчоблок, пральню, гараж тощо.

Основою будь-якого лікарняного відділення є палатна секція з числом ліжок не більше ніж 25. До складу палатної секції неінфекційного відділення входять палати, приміщення для денного перебування хворих, їдальня, лікувально-допоміжні і господарські приміщення.

Найдоцільніше комплектувати секції палатами на 2-4 ліжка, а для важкохворих передбачаються 2-3 одноліжкові палати.

У палатній секції дитячого відділення передбачається кімната для ігор і веранда, яка опалюється, а у відділеннях для дітей грудного віку - приміщення для годування, зціджування грудного молока і його стерилізації.

На кожного хворого у палатах має припадати не менше ніж 25 м3   повітря. Такий повітряний куб забезпечується у разі висоти палати 3,2-3,5 м і площі на одного хворого 7-7,5 м2. Розміри палат залежить від профілю і віку хворих. Так, у палатах загального типу для дорослих і дітей площа на одне ліжко становить 9м2, а в палатах на двоє ліжок і більше 7-6 м2 відповідно.

Коридори, прилеглі до палат, повинні мати ширину не менше ніж 2,4 м, щоб не виникло труднощів у разі розкладання ліжок, носилок.

Необхідний повітрообмін у палатах для дорослих складає 40мЗ повітря на 1 ліжко, що досягається за допомогою штучної вентиляції, або багаторазового провітрювання. Комфортна температура повітря в палатах для дорослих -18-20С, а в дитячих -22С; відносна вологість - 50-60%, швидкість руху повітря - не більше ніж 0,4 м/с, світловий коефіцієнт в палатах 1:5, 1:6; КПО - не менше

1%; штучне освітлення - в операційних - люмінісцентні лампи -400 лк, лампи розжарювання - 200 лк, кабінети лікарів - люмінісцентні лампи - 500 лк, лампи розж. - 200 лк, палати - люмінісцентні лампи - 100 лк, лампи розж. - 50 лк.

Опалення в лікарняних приміщеннях - водяне або променеве.

Водопостачання - центральне, в крупних лікарнях на 1 койку 240-400 л води, в маленьких - 100-150 л.

Самостійні інфекційні лікарні будуються у великих населених пунктах. Частіше інфекційні відділення входять до складу загальних лікарень і розміщуються в окремих будівлях.

Для прийому інфекційних хворих передбачаються приймальні бокси. Хворий поступає в бокс з вулиці через вхідний тамбур. В інфекційному відділенні вхід для поступаючих і вихід для виписаних хворих повинен бути окремими.

До складу відділення входять бокси, напівбокси і палатні секції.

Повний бокс (площею 22м2) має зовнішній виход з тамбуром, ванну, унітаз і палату на 1 ліжко. Для входу персоналу з боку відділення є шлюз, де персонал змінює халат і дезінфікує руки. Для їжі і посуду в боксі є шафа.

Напівбокс, на відміну від боксу, немає зовнішнього окремого виходу.

У боксованій палаті (дитячі інфекційні відділення) кожне ліжко відокремлено від іншого неповного скляною перегородкою, що запобігає інфекції.

З метою запобігання поширенню інфекції з повітрям його витяжка у боксі має переважати над притоком, а вентканали ізольованими.

Операційний блок розміщують окремо від палат. У нього входять: операційна, передопераційна стерилізаційна, наркозна і матеріальна. Операційну орієнтують на північ, СК-1:5, в операційний слід передбачати кондиціонування, або окрему приточну-витяжну вентиляцію із забезпеченням кратності повітрообміну +10, -8.

У зв'язку із широким застосуванням з метою діагностики і лікування методів, що грунтуються на використанні радіоактивних речовин у лікарнях влаштовуються радіологічне відділення.

3.Санітарно-гігієнічні вимоги до облаштування та утримання ФАПів.

Щоб наблизити медичну допомогу сільському населенню у ті місця, де немає сільської дільничної лікарні , або амбулаторії ,було створено ФАПи. Вони розміщуються на периферії дільниці у най віддалених місцях. Звичайна сільська лікарняна дільниця обслуговує 5-7 тис.мешканців у радіусі 7-10 км. До складу дільниці входять 3-5 ФАПів, 1-2 пологових будинки, сезонні і постійні ясла, дитячі комбінати, фельдшерські оздоровчі пункти на підприємствах з переробки сільськогосподарчих продуктів тощо.

У ФАПі здійснюється первинна медико-санітарна допомога сільським жителям, які мешкають на відстані 5 км. і більше від дільничної лікарні. На обслуговування 700-900 жителів виділяється одна посада фельдшера. Якщо кількість жителів становить 2400-3000-3 посадові місця - 1 фельдшер, 1 акушерка, 1 патронажна сестра. Як правило у ФАПах працюють фельдшер, акушерка і санітарка.

Фельдшер ФАП здійснює негайну медичну допомогу хворим як амбулаторно, так і вдома, проводить профілактичну роботу, виявляє та ізолює інфекційних хворих. Якщо потрібна лікарська допомога і консультація, фельдшер направляє хворих до дільничного лікаря.

ФАП обладнується необхідним набором інструментарію, перев'язувальним матеріалом, медикаментами.  При ФАПах є кілька ліжок для госпіталізації роділь та ізоляції інфекційних хворих, аптечні пункти для продажу населенню медикаментів, санітарної гігієни.

Завідуючим цим пунктом є фельдшер. Працівники ФАПу беруть активну участь у конференціях медичних працівників дільничних і районних лікарень за планом, складеним лікарем району, підвищують свою кваліфікацію або спеціалізацію на базі районної лікарні.

Завідуючий ФАПом має право звільняти хворих від роботи у разі втрати працездатності на термін до 3-х днів. Подальше звільнення надається лікарем дільничної або районної лікарні.

Працівники ФАПу відповідають за стан навколишнього середовища з точки зору санітарії та запобігання інфекційним захворюванням. З цього приводу у ФАПі складаються комплексні плани оздоровчих заходів населених пунктів на рік. Ці плани стосуються не тільки лікувально-профілактичних заходів, а й заходів щодо благоустрою населених місць, поліпшення санітарних умов на молочнотоварних фермах, у продовольчих магазинах, джерелах водопостачання.

Медичний персонал ФАПу повинен вести повсякденний облік своєї діяльності за певною формою.

У разі виявлення інфекційного захворювання фельдшер госпіталізує хворих, повідомляє головного лікаря дільничної лікарні і районної СЕС, направляючи туди карту екстреного повідомлення (спочатку по телефону). Фельдшер ФАП веде також спостереження за особами, які контактували з інфекційними хворими. Серед населення, у школах, клубах на польових станах проводиться робота із санітарної освіти, виховання здорового способу життя.

Одним з найважливіших завдань ФАПу є якомога раніше виявлення вагітних жінок ( до 3-х місяців вагітності ). Після цього наступним    завданням є їх облік, спостереження за ними, раціональне їх працевлаштування, допомога під час пологів у ФАПі, або у міському пологовому будинку.

За наявності будь якої патології вагітності і будь яких ускладнень працівники ФАПу повинні своєчасно госпіталізувати вагітну в сільську дільничну або районну лікарню.

Після народження дитини фельдшер або акушерка повинні видати батькам довідку про її народження для реєстрації у ЗАГСІ.

Працівники ФАПу активно спостерігають за станом здоров'я і розвитком дітей першого року життя, недоношеними і фізично слабкими, а також за дітьми з багатодітних і соціально неблагополучних сімей. Хворих дітей у разі необхідності госпіталізують.

Фельдшери беруть участь у підготовці до польових робіт, яка починається восени. Проводиться диспансерне обстеження усього населення, беруться на диспансерний нагляд хворі, з наступним активним їх лікуванням, підготовляється персонал для роботи в сезонних яслах. У бригадах створюються санітарні пости , які оснащуються аптечками, перев'язувальним матеріалом, шинами і носилками. Крім того повинні бути індивідуальні пакети для трактористів і комбайнерів для здійснення само і взаємо допомоги.

Медичні працівники повинні стежити за дотриманням правил з техніки безпеки і охорони праці, спрямованих на запобігання травмам, захворюванням і отруєнням отрутохімікатами.

Перша медична допомога має бути максимально наближена до місця польових робіт. Фельдшер і медична сестра під час польових робіт повинні щоденно бувати у полі як для здійснення лікувальної V   допомоги, так і для проведення санітарно профілактичної роботи.

На селі виконуються усі засоби і методи санітарної освіти -лекції, бесіди, виставки, розповсюдження книг і брошур, кінофільми тощо.

4. Санітарно-гігієнічний режим лікувальних установ.

Санітарно-гігієнічні умови в лікарні залежать від санітарного стану приміщень і виконання хворими правил особистої гігієни. У разі тривалого перебування людей змінюється фізичний і хімічний стан повітря, в ньому накопичуються патогенні мікроорганізми.

Прибирання всіх приміщення слід робити щоденно. У палатах і коридорах його проводять зранку після підйому хворих, протирають вологою ганчіркою підлогу, меблі, двері, ручки, панелі тощо.

Після прибирання палати обов'язково провітрюють - через вікна, кватирки. Перед сном вологе прибирання і провітрювання палат обов'язкове.

Для підтримки чистоти і запобігання поширення інфекції 3-4 рази на день слід проводити вологе прибирання за допомогою спеціального маркірованого

інвентарю. Щоб зменшити мікробне обсіменіння навколишнього середовища використовують непряме опромінення за допомогою бактерицидних ламп БУВ.

Унітаз, пісуари, умивальники щоденно треба мити гарячою водою з милом. Підкладні судна миють і дезінфікують після кожного використання, застосовуючи 0,2% розчин хлорного вапна або 0,5% розчин хлораміну.

Один раз на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень. При цьому обмітають стелі, стіни, миють панелі і підлоги, змінюють постільну білизну, пилососом чистять ковдри. Після виписки хворого усі його постільні речі здають у пральню.

Посуд хворих обеззаражують кип'ятінням в 2% растворі соди 5-10 хв. або погружають в 0,2% розчин хлорного вапна (0,5% хлораміна) на 30-40 хв. с послідуючим промиванням проточною водою.

5. Особиста гігієна медперсоналу

-   Проведення попередніх при вступі та періодичних медосмотрів, 1 раз на півроку обстеження на бактеріоносійство.

-   Зміна одягу, миття рук, застосування масок.

-   У персоналу не повинно бути гнійничкових захворювань, карієсу зубів, запальних процесів в порожнині рота, хворі заразними захворюваннями до роботи не допускаються.

У всіх лікарнях проводиться інструментальний і лабораторний контроль - температура, вологість, шум, швидкість руху повітря, бактеріальне обсіменіння, стерильність хірургічних інструментів, змивів рук персоналу і хворих, їжу на калорійність, воду на баканаліз і т.д.

Яким професійним шкідливостям піддається медичний персонал:

У процесі роботи, медичні працівники зазнають впливу токсичних речовин та шкідливих мікробіологічних чинників. Для створення нормальних умов, для діяльності медичних пра-цівників необхідно забезпечити належну чистоту повітря, дотримання правил асептики, ви-конання санітарно-протиепідемічних заходів. Унаслідок виробничої діяльності в повітряне середовище приміщень, можуть надходити шкідливі речовини у вигляді пару та аерозолю, що використовуються у процесі лікування пацієнтів. Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання і травлення, а також через шкіру та слизові оболон-ки. Шкідливі речовини, що потрапили в організм тим, або іншим способом, можуть спри-чинити отруєння –гострі або хронічні. Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини та її кількості, часу дії, способу проникнення, індивідуальних особливостей організму.

Хімічні препарати можуть потрапляти у вигляді пилу або пари в очі, рот. Їх дія може проявлятися у вигляді шкірних захворювань, запаморочень, головного болю, задишки. Від-даленими наслідками дії низьких доз можуть бути викидні, безплідність, онкологічні зах-ворювання та захворювання серця, печінки, легень. Найчастішим проявом побічної дії хім.-препаратів є професійний дерматит.

Шкідливі чинники опромінення не можна ні побачити, ні почути, ані відчути. Високі дози радіотерапії смертельні. Після дії середніх доз опромінення, відомі такі проблеми зі здоров'ям як опіки, катаракта, безпліддя, а після тривалого часу може розвинутися рак кісток, молочної залози, а також лейкопенія.

Рентгенівські промені є найбільш реально існуючим джерелом випромінювання. Іонізуюче випромінювання широко використовується в медицині як у діагностиці, так і в лікуванні. У лікарні джерелами випромінювання можуть бути окремі види діагностичних та лікувальних засобів - герметичні джерела, не герметичні джерела, відходи, апарати. Під впливом іонізуючого опромінення, в організмі порушуються функції кровотворних орга-нів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність травного тракту, виникає променева хвороба, лейкози. Одноразове опромінення дозою 25-50 бер зумовлює зворотні зміни крові. У разі дії 80-120 бер з'являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає за дози опромінення 270-300 бер.

Вплив на шкіру великих доз ультрафіолетового опромінення спричинює шкірні захво-рювання - дерматит. Уражена ділянка набухає, відбуваються жар та свербіння, іноді з'яв-ляються загально-токсичні явища з підвищенням температури, головним болем. Пізніше настає гіперпігментація та лущення шкіри. У разі хронічних змін шкіри, можливий розви-ток злоякісних новоутворень. УФО з довжиною хвилі менш ніж 0.32 мкм впливає на очі, спричинюючи електрофтальмію. З'являється відчуття стороннього тіла або піску в очах, спостерігається погіршення зору, страх перед світлом , сльозотеча, головний біль. До хронічних уражень очей належить хронічний кон'юктивіт, блефарит, катаракта, фо-токератит.

Лазерне випромінювання широко застосовують у медицині з метою оперативного та терапевтичного лікування, а також із діагностичною метою. В хірургічній практиці викорис-товують бактерицидну дію і коагулюючи властивості лазера. В онкології лазер застосову-ють для лікування пухлин , в офтальмології - у разі лікування судинних патологій очного дна , дегенерації стінки, катаракти , глаукоми тощо, у стоматології - у разі лікування хвороб зубів, щелеп, слизової оболонки ротової порожнини.

Медичні працівники, які контактують з джерелами УВЧ - випромінювань, повинні щороку проходити медичні обстеження.

Загрозу медичному персоналу становлять внутрішньо лікарняні інфекції, якщо нехтувати правилами безпеки. Біологічний чинник спричинює такі тяжкі захворювання як тубер-кульоз різних органів, вірусні гепатити ВИС, СНІД, тощо. Шляхи передавання інфекції медичному персоналу - контактний, повітряний, шлях передавання інфекції через кров. Інші мікробіологічні шкідливі чинники, особливо небезпечні для вагітних мед працівниць. У разі таких захворювань, як наприклад, червона висипка - краснуха, вірус проникає в пла-центу, інфікуючи та ушкоджуючи плід. Збудники вітряної віспи і герпесу , також можуть призвести до розвитку ВІЛ.

До специфічних професійних шкідливих чинників належить також значне нервово- емоційне напруження , яке пов'язане з почуттям співпереживання , відповідальності за здоров'я та життя пацієнтів; контакт з інфекційними хворобами , небезпека травмати-зації та зараження під час проведення операцій, маніпуляцій, обстежень, перебування в середовищі де мешкають носії та переносники захворювань; вимушене положення тіла,  напруження зору,  значні фізичні навантаження під час переміщення пацієнтів; праця в нічний та понаднормативний час, що призводить до порушення оптимальної структури режиму дня.

Стрес може проявлятися як фізичними так і психічними розладами. Умови праці є стре-совими , коли існує дисбаланс між вимогами і можливостями. Для жінок головним чин-ником виникнення стресу є потреба поєднувати обов'язки ведення домашнього господар-ства і турботу про сім'ю з вимогами, які пред'являються на робочому місці. Симптоми стре-су - тривога , незадоволення, зміна настрою, відчуття провини, неуважність, фізіологічні зміни. Симптоми нервового виснаження: хронічна втомленість, не задоволена потреба досягти визнання, нудьга, цинізм, нетерпимість, або роздратування, депресія, втрата орі-єнтації, психосоматичні скарги.

1.  Статичну напругу скелетної мускулатури (вимушена поза хірурга,

стоматолога)

2. Забруднення навколишнього середовища хімічними речовинами - озон,

оксиди азоту - в рентгенкабінет, леткі речовини при інгаляційному наркозі.

3. Надходження парів антибіотиків, дезинфікуючих, миючих засобів -алергія.

4. Дерматити - застосування деззасобів - дезактину, хлораміну.

   5.  Перегрівання, переохолодження – мікроклімат.

        6. Інфекційний фактор - контактуючи з хворими медпрацівник може інфікуватися - туберкульоз, грип, інфекційний гепатит.

        7 .Іонізуюче випромінювання - медработнікік піддаються в R-кабінетах, радіологічних відділеннях, родонові ванни і т.д.

8. Ультразвук, лазерне випромінювання, електромагнітні поля.

6. Збирання, видалення та знешкодження лікарняних відходів.

Стічні води соматичних лікарень, у яких немає інфекційних відділень, можна спускати у міську каналізацію без попередньої обробки. У населених

пунктах, які не мають загальної каналізації під час будівництва лікарні слід передбачати локальні очисні споруди з механічною (відстійники) і біологічною (біофільтри) очисткою з наступним знезаражуванням шляхом хлорування.

Найнебезпечнішими щодо епідемічного відношення є стічні води інфекційних відділень. У зв'язку із значним забрудненням цих вод мікроорганізмами спускати їх у загальну каналізацію забороняється. Тому виділення хворих з кишковими інфекціями до зливу в каналізацію дезінфікують у суднах додаючи 200 г хлорного вапна на 0,5 л виділень, тривалість обробки 30-45 хв. Але збудники захворювань потрапляють не тільки з виділенням людей, вони містяться у стоках з умивальників, ван, трапів душових тощо.

Тому перевагу віддають централізованому знезараженню усіх стічних вод інфекційного відділення (лікарні), яке можна здійснювати такими способами:

1)                                            термічною обробкою стоків за температурою 100С упродовж 10 хв., спосіб надійний, застосовується для знезараження осаду стічних вод.

2)                                            механічною очисткою у септику з наступною обробкою розчином хлорного вапна у кількості 30 мг активного хлору на 1 л. стоків, час обробки -ЗО хв. (залишковий хлор не менше ніж 1 мг/л)

3)                                            безпосередньою обробкою стоків розчином хлорного вапна у кількості 50 мг активного хлора на 1 л стоків, час обробки - 60 хв. (залишкового хлору має бути не менше ніж 3-5 мг/л.

Вилучення і знезараження лікарняних відходів - у кожній лікарні існує система збору, тимчасового зберігання, вилучення і знезараження твердих відходів в умовах, що забезпечують високий санітарний рівень утримання будівель і подвір'я і безпечних щодо поширення інфекції.

Для лікарень загального типу є орієнтовними такі добові норми накопичення відходів: 500-600 гр (1-1,5 л) твердих відходів і 350-400 гр - харчових відходів з розрахунку на 1 ліжко і 20-25 гр (0,05 л) відходів - у поліклініках на одного відвідувача.

У всіх відділеннях лікарні, де утворюються відходи повинні бути сміттєзбірники з кришками. Очистку їх слід проводити 2 рази на добу перед зміною технічного персоналу. Після вилучення сміття збірники ретельно промивають і дезінфікують.

Тверді відходи із заразних відділень (інфекційні, туберкульозні, дерматовенерологічні), перев'язувальних, операційних і пологових доцільно збирати окремо і спалювати у спеціальних печах, що часто обладнують біля котельні.

Частина 2. Здоровий спосіб життя.

Здоровий спосіб життя – спосіб життя людини, який спрямований на профілактику хвороб і зміцнення здоров’я. Здоровий спосіб життя є передумовою для розвитку різних сторін життєдіяльності людини, досягнення нею активного довголіття та повноцінного виконання соціальних функцій. [30]

Культура здорового способу життя - це інтегративна якість особистості, що включає когнітивний, мотиваційно-ціннісний, поведінковий компоненти і характеризується певним рівнем володіння системою знань в області здоров'я, мотивів, потреб бути здоровим, ціннісного ставлення до здоров'я свого та оточуючих людей, до здорового способу життя, умінь і навичок їх дотримання. [15]

Молодший шкільний вік одна із найвідповідальніших періодів у житті людини у формуванні особистості. Відомо, що 40% психічних і фізіологічних захворювань дорослих закладаються у дитячому віці. Саме тому шкільне виховання має формувати рівень здоров'я і підвалини фізичної культури майбутньої дорослої людини.

Складові здорового способу життя :

1. Раціональне харчування.

2. Фізична активність.

3. Загальна гігієна організму.

4. Загартовування.

5. Відмова від шкідливих звичок. [1]

Раціональне харчування. Велику роль у формуванні здорового способу життя грає раціональність харчування молодшого школяра. У основі раціонального харчування лежать 5 принципів: регулярність, розмаїтість, адекватність, безпека продукції та задоволення.

Регулярність. Усі процеси, які відбуваються всередині нас (подих, биття серця, розподіл клітин, скорочення судин), носять ритмічний характер, і регулярність – неодмінна умова ефективного функціонування складної біологічної системи.

У дошкільному і молодшому шкільному віці – 4-5 прийомів через кожні 3-4 години (саме стільки часу потрібно те що, щоб їжа переварилася). Дослідження учених засвідчили, що в дітей, мають "вільний графік" приймання їжі, відзначається вищого рівня тривожності, стомлюваності, вони частіше виникають конфлікти із однолітками і педагогами, їм складніше вчитися. Вже в дошкільника має бути сформований уявлення у тому, що щоденна їжа – це обов'язково сніданок, обід, полуденок, вечерю. У 6-7 років дитини можна навчити самостійно визначати щогодини час основних прийомів їжі. У молодшому шкільному віці вона може приймати посильну у створенні свого режиму харчування.

Розмаїття. Білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини – те, що потребує людський організм щодня. В кожного з перелічених речовин своїх функцій: білки – основний будівельний матеріал, з яких формується і "ремонтується" (у разі виникаючих несправності) тіло, вуглеводи і жири беруть участь у енергозабезпеченні систем органів, вітаміни - найважливіший регулятор біологічних процесів, що відбуваються в організмі й т.д. Нестача кожного з них може призвести до виникнення серйозних збоїв у роботі організму. Ось чому такими важливо формувати в дитини різноманітний смаковий кругозір, щоб подобалися різні продукти і страви. Раціон дитини повинен охоплювати всі групи продуктів – м'ясні, молочні, рибні, рослинні.

Безпека. Безпека харчування забезпечують три умови – дотримання дитиною правил особистої гігієни, вміння розрізняти свіжі і несвіжі продукти, обережне поводження з незнайомими продуктами. Шлунково-кишкові розлади – одне з поширених захворювань у дитячому віці. Останніми роками дедалі більше відзначаються спалахи гепатиту, основною причиною – недотримання елементарних гігієнічних правил. Саме тому навчання правильному харчуванню має включати й завдання формування основних гігієнічних навичок.

Задоволення. Важливо, щоб дитина вміла описувати запах, смак страви, не обмежуючись простим «смачно - не смачно». Тому потрібно, щоб за обіднім столом дорослі разом із обговорювали страви. Адже лише таким чином дитина зможе зрозуміти, який смак називають "м'яким", "кисло-солодким", "гірко-солодким" тощо. І ще задоволення від їжі безпосередньо залежить від атмосфери, що панує за одним столом. Тут не має бути сварок, з'ясовування стосунків і виховні розмови! Хай із найбільш раннього віку в дитини сформується уявлення – сімейний стіл - це місце, де всім затишно, тепло, й, звісно, смачно!

Фізична активність.Молодший шкільний вік - це, коли в дитини особливо виражена потреба у рухової активності. Говорячи про оптимальний руховий режим, треба враховувати стан здоров'я, частоту і систематичність застосовуваних навантажень. Заняття мають базуватися за принципами поступовості і послідовності, повторності і систематичності, індивідуалізації і регулярності. Доведено, що найкращий оздоровчий ефект (у плані тренування серцево-судинної і дихальної систем) дають циклічні вправи аеробного характеру: ходьба, легкий біг, плавання, лижні і велосипедні прогулянки. До комплексу щоденних вправ необхідно включити також вправи на гнучкість.

Нині програма фізичного дітей молодшого шкільного віку, передбачаючи лише 2-х фізкультурних уроки (заняття) на тиждень, забезпечує руховий режим всього на 14,5%. Запровадження третього уроку оздоровчої спрямованості, саме плавання, дозволить як збільшити рухову активність дитини, так й сприяти активізації обмінних процесів, вдосконаленню систем терморегуляції, зміцненню опорно-рухового апарату, поліпшенню роботи кардіореспіраторної системи, підвищенню розумової працездатності, загартовуванню організму. Плавання, як вид рухової діяльності, сприяє розвитку координаційних здібностей, просторових і силових параметрів рухів, почуття ритму.

Фізичні вправи входять до системи здорового життя, оскільки без фізичної активності стан людини значно погіршується, але не тільки фізичне, а й психічне здоров`я, знижуються інтелектуальні можливості людини.

Загальна гігієна організму. Гігієна організму пов'язана, перш за все, з підтриманням чистоти шкірного покриву. Проблема чистоти шкірного покриву досить актуальна для людини, так як приблизно 2,5 млн. потових і сальних залоз виділяють близько 0,5 л поту і близько 20г сала на добу, в поверхневих шарах шкіри йде безперервне оновлення клітин, на брудній шкірі можуть матися шкідливі для здоров'я людини мікроорганізми. При забрудненні шкіри засмічуються вивідні протоки потових залоз, і порушується здатність організму до терморегуляції. На брудній шкірі легко розвиваються грибкові захворювання, лікування яких вимагає багато часу. Отже, дитині варто весь час нагадувати про засоби і способи змісту шкірного покриву в чистоті.

Загартовування.Це досить широке поняття також входить в загальну концепцію здорового способу життя. Раніше під загартовуванням розуміли насамперед або навіть виключно звикання організму до холоду. Зараз це поняття тлумачать ширше - загартовування - це зміцнення опірності організму до будь-яких чинників зовнішнього середовища, що викликає стан стресу, тобто напругу. Під впливом високих або низьких температур в організмі людини відбуваються фізіологічні зрушення. Завдяки загартовуванню активізується центральна нервова система, знижується збудливість периферичної нервової системи, посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції, зростає активність клітинних ферментів. Все це підвищує стійкість організму до умов зовнішнього середовища.

Способи загартовування : повітря, вода і сонце. Під час повітряних ванн на шкіру діють температура і рух навколишнього повітря, а в літню пору – ще й розсіяна сонячна енергія. Під впливом цих факторів в організмі виробляється здатність до розширення і звуження кровоносних судин залежно від потреб тепловіддачі. Усе це захищає дитину від різкого охолодження і простуди.

Необхідним засобом загартовування є обов’язкові прогулянки на свіжому повітрі. Бажано, щоб влітку прогулянки відбувалися на спеціально обладнаному майданчику, де є чистий пісок, іграшки, відерця, кубики. У теплу пору року дитині корисно ходити босоніж. У зимову пору прогулянки бажано проводити на спеціально обладнаному майданчику, де дитина також мала б змогу активно рухатися (ліпити зі снігу грудочки, качати кулі, разом з дорослими прочищати доріжки).

Під час прогулянки треба дотримуватися основного правила: поперемінно проводити спокійні та рухливі ігри, поступово нарощувати фізичне навантаження і так само поступово його зменшувати.

Способом водного загартовування можуть бути обтирання. Корисною процедурою, що сприяє загартовуванню дітей, є купання. Уперше купання можна починати в теплий безвітряний день при температурі води і повітря близько 33 градусів. Дітей у відкритому водоймищі можна купати з 2 років, морські ж купання рекомендовано здійснювати тільки з 3 років.

Сонячне проміння порівняно з іншими природними факторами загартовування діє найсильніше.

Ефект загартовування недовговічний, він триває тільки під час загартовування організму і недовго після нього, тому загартовування має бути постійним і послідовним, їм слід займатися щодня.

Відмова від шкідливих звичок.Однією з компонентів формування здорового способу життя у молодших школярів є відмова від шкідливих здоров'ю звичок, серед яких ми можемо назвати куріння, алкоголь, дорослим, в 9—10 років вважають для себе дорослими і прагнуть завоюванню авторитету серед товаришів. Це основні мотиви, чому молодший школяр починають курити. І хоча вони знають, що куріння шкодить здоров'ю, але це знання не усвідомлені ними. Тому дорослим необхідно розповідати дитині, що у дитячий організм нікотин впливає в 10—15 разів сильніше, ніж організм дорослого. До смерті можуть призвести 2—3 сигарети, випалені поспіль. Люди, що почали палити з 15-річного віку, помирають від раку легень у 5 раз частіше, ніж, хто став курити після 25 років. Як негативний приклад можна згадати людину, знайому дитині, який хворіє чи померла від тютюнопаління. Навіть якщо його батьки палять самі, вони мають наполягати на тому, що ця звичка шкодить здоров'ю, і у жодному разі не палити у будинку. Встановлено, що, що у сім'ях, де палять, частіше страждають на захворюваннями органів дихання. Вже через 5—9 років у пасивного курця порушується функція легень. З іншого боку, пасивне куріння дає підстави для погіршення пам'яті, зору.

Вживання алкоголю. За даними багатьох досліджень, діти 9—10 років, з яких половина хлопчиків і третина дівчаток вже знають смак спиртних напоїв. До того ж за власним бажанням спробували 3,5 %. На жаль, мало таких сімей, де святкове застілля обходиться без спиртного. Найчастіше саме під час їхньої проведення дітям пропонують спробувати “засіб для дорослішання”. Однак цього робити в жодному разі не можна. Навпаки, треба навчити дітей відмовитися від таких пропозицій. Дорослим треба зазначити, що смертельну дозу для молодших школярів становить 100—150 грам горілки, а дітей-дошкільників — 60-70 грам горілки.

Наркотики. Долучитися до наркотиків дитина може у ранньому віці. Відомі ситуації токсикоманії (вдихання клею, лаку) серед дітей 7—8 років. Особливо експериментують з наркотиками підлітки 12—15 років: вони починають палити марихуану, коноплю, вживати таблетки “екстазі”. Молодші школярі, зазвичай, наркотики не пробують, але цікавляться їхньою дією, способами вживання, а інформацію про наслідки вживання серйозно не сприймають. У молодшому шкільному віці закладається перше емоційне ставлення до наркотиків, і якщо перша інформація, отримана від допомоги когось з дітей (у дворі, у школі), є позитивною, то в дитини може виникнути бажання спробувати їх. Тому важливо, як можна раніше, ще в дошкільний період, формувати в дітей віком однозначно негативне ставлення до наркотиків. І тому батькам необхідно мати власні сформовані з урахуванням спеціальної літератури знання про небезпечність наркотиків. Для занять можна використовувати такі методи виховання, що відповідають віку: казки, ігри, лялькові сімейні спектаклі.

Комп'ютерна залежність. У спілкуванні дітей із комп'ютером існують як плюси, так й мінуси, які можуть призвести до негативних наслідків. Негатив завжди пов'язаний вони з неправильною організацією діяльності дитини. Через кожні 30—40 хвилин роботи за комп'ютером треба робити 10—15 хв. перерви, під час яких доцільно виконувати найпростішу гімнастику для очей: по черзі зосереджувати погляд то на близькій, то на далекій точці; здійснювати рух очей вліво-вправо без повороту голови. Час роботи за комп'ютером заздалегідь обговоріть із дитиною, ніж викликати в нього переляк і негативну емоційну реакцію.

Оскільки тривале сидіння за комп'ютером можуть призвести до погіршення постави, слід більше уваги приділяти активному способу життя: прогулянкам на свіжому повітрі, походам, плаванню, виїздам на природу. Необхідно учити і самих дітей самостійно турбуватися про своє здоров'я, правильно організовувати робочий час, раціонально розподіляти навантаження та відпочинок. Не рекомендовано використовувати комп'ютер як покарання або заохочення дітей.

Слід зазначити іще один компонент, який є особливо важливим у формуванні культури здорового способу життя молодшого школяра – це приклад педагогів та батьків. Для дитини слова вчителя, його приклад та вчинки мають величезне значення. Приклад – це персоніфікована цінність. Необхідно прагнути, щоб весь спосіб життя молодшого школяра був безліччю прикладів здорового способу життя. [26,45]

Частина 3. Особиста гігієна.

Збереження і зміцнення здоров'я неможливі без дотримання правил особистої гігієни - комплексу заходів по догляду за шкірою тіла, волоссям, порожниною рота, одягом і взуттям.

Догляд за шкірою тіла людини

Шкіра має велике значення для життєдіяльності всього організму і виконує ряд істотних функцій:

- Захисна - оберігає від механічних впливів, різких коливань температури, повітря, пилу, хімічних агентів, мікробів;

- Бактерицидна - за рахунок вироблюваного речовини - лізоциму на чистій шкірі гинуть багато видів бактерій;

- Терморегуляторна - забезпечує необхідний рівень терморегуляції за рахунок наявності в шкірі кровоносних судин, потових і сальних залоз;

- Видільна - виділяє секрети потових залоз, а з ними отруйні продукти життєдіяльності (шлаки);

- Дихальна - обмін кисню і вуглекислого газу;

- Енергетична - у шкірі депонуються запаси жирів і вуглеводів;

- Рецепторна - у шкірі розташовані теплові, холодові, дотикові та больові рецептори.

Звідси зрозуміло, що нехтування доглядом за шкірою тіла може призвести до досить серйозних розладів здоров'я людини.

Великий упор у особистій гігієні робиться на миття рук перед їжею, після будь-якої роботи, прогулянок, при ранковому і вечірньому туалеті, оскільки саме через руки в ротову порожнину потрапляє переважна більшість хвороботворних мікроорганізмів.

Щоденний теплий душ перед сном повинен стати такою ж невід'ємною і природної процедурою, як щоденне умивання обличчя. При заняттях спортом теплий душ необхідний після кожного тренування. Обов'язково 1 -2 рази на тиждень потрібно приймати ванну, душ або баню з ретельним намилюванням шкіри і миттям голови шампунем.

Особливе місце в особистій гігієні займає застосування мила. Дійсно, щоденне миття всього тіла з милом, особливо що містить високий відсоток вільного лугу, може призвести до надмірної сухості шкіри. Вирішення цієї проблеми має бути суто індивідуальним - чи теплий душ без мила, або використання "м'яких" сортів мила, або застосування різних пом'якшуючих кремів.

Лазню слід розглядати не тільки як засіб догляду за шкірою тіла, але і як засіб загартовування (парна), вдосконалення терморегуляторних механізмів (контрастні температурні впливи) і як засіб активного відпочинку. У цьому плані відвідування лазні (російській парній, фінської сауни) 1 -2 рази на тиждень цілком достатньо і виправдано.

Необхідно проводити перед сном щовечірнє миття ніг - ця процедура абсолютно необхідна для зниження надмірної пітливості ніг і профілактики грибкового захворювання шкіри.

Необхідно також щодня міняти шкарпетки, панчохи, колготки, нижня білизна; бажано, щоб вони були зроблені не з синтетичних, а з натуральних матеріалів (вовняні і бавовняні тканини).

У плані догляду за шкірою необхідно дотримуватися правил користування туалетом. Недостатньо просто мити руки після відвідування туалету. Бажано обмити зовнішні статеві органи після сечовипускання, а після дефекації (спорожнення кишечника) рекомендується обмити холодною водою з милом область заднього проходу - така гігієнічна процедура є і хорошим профілактичним засобом проти геморою.

Дівчатам і жінкам необхідно правильно доглядати за собою під час менструацій, вміти користуватися гігієнічними прокладками і Тампакс, приймати душ 2-3 рази на день, регулярно міняти білизну.

Юнаки і чоловіки повинні вміти дотримуватися гігієни зовнішніх статевих органів. У підстави голівки статевого члена знаходиться велика кількість дрібних залоз, що виділяють особливий секрет - смегму (білувате речовина сирнистий консистенції). Смегма є сприятливим середовищем для життєдіяльності мікробів, що виробляють канцерогенна речовина -3,4-бензперен, що викликає онкологічні захворювання чоловічої та жіночої статевої сфери (наприклад, рак голівки статевого члена, рак шийки матки). За статистикою жінки, статевими партнерами яких є чоловіки (євреї, мусульмани), які вчинили релігійний обряд обрізання крайньої плоті (складка шкіри, що покриває головку статевого члена), практично не хворіють на рак матки і піхви. Це пов'язано з тим, що в результаті обрізання головка статевого члена виявляється відкритою і смегма стирається об одяг. Виходячи зі сказаного, потрібно формувати у юнаків звичку щодня промивати крайню плоть і голівку статевого члена теплою або прохолодною водою.

Певної уваги в плані догляду за шкірою заслуговує вживання косметики дівчатками і дівчатами в предпубертатний і пубертатний періоди. Слід пам'ятати, що в ці періоди відбувається становлення гормонального фону, основним регулятором якого є гіпофіз - залоза внутрішньої секреції, розташованої біля основи черепа. До тих пір, поки гормональний фон дівчинки (дівчата) не встановився, косметичними засобами потрібно користуватися помірно, на нетривалий час і обов'язково змивати перед сном.

Догляд за волоссям

Мити голову рекомендується 1-2 рази на 7-10 днів. Не буде особливої ​​шкоди для волосся, якщо мити голову і частіше. Дівчатам і жінкам рекомендується до вирішення цього питання підходити суто індивідуально, порадившись з косметологом. Що стосується юнаків, то акуратна, досить коротка зачіска буде виглядати чисто й охайно при митті голови 1 раз на 3-4 дні. Миючі засоби для волосся також слід підбирати індивідуально, погодившись з характером волосся і особистими смаками.

Догляд за порожниною рота

Догляд за зубами є невід'ємною частиною підтримки хорошого здоров'я. Поширений по всьому світу карієс негативно позначається на діяльності системи травлення (погано пережована їжа гірше перетравлюється і засвоюється), каріозні зуби є місцем скупчення різних патогенних мікроорганізмів (гемолітичний стрептокок - збудник ревматизму, гноєтворні мікроорганізми), при карієсі може мати місце неприємний запах з рота. Пародонтоз (кровоточивість і болючість ясен), утворення зубного каменю - все це наслідки недостатнього догляду за порожниною рота.

Більшість стоматологів рекомендують чистити зуби 2 рази на добу протягом 3-х хвилин - вранці після сніданку і ввечері перед сном. В даний час існує велика різноманітність зубних паст, що володіють тими чи іншими перевагами, і їх вибір (так само як і вибір зубної щітки) - справа індивідуальна (або результат бесіди зі стоматологом).

Чистити зуби рекомендується не горизонтальними, а вертикальними і круговими рухами: верхню щелепу зверху вниз, нижню - знизу вгору, для того щоб більш ефективно видалити залишки їжі з міжзубних проміжків. Кругові рухи зубної щітки забезпечують необхідний масаж ясен.

Після кожного прийому їжі бажано прополоскати рот теплою водою. Широко рекламовані жувальні гумки, що відновлюють кислотно-лужну рівновагу в порожнині рота, по всій вірогідності, дійсно можуть бути засобом профілактики карієсу, проте слід звернути увагу дітей і підлітків, що постійне жування гумки призводить до надмірного напруження діяльності всіх травних залоз (слинних, шлунка, кишечника). Це може викликати різні захворювання шлунково-кишкового тракту (гастрити, виразки). Очищаючу дію жувальної гумки триває протягом 3-5 хвилин після їжі. Один раз на півроку слід відвідувати зубного лікаря.

Гігієна одягу

Гігієнічні вимоги, що пред'являються до одягу, спрямовані в першу чергу на забезпечення нормального тепло-і газообміну організму з навколишнім середовищем, оптимального рівня температури тіла і шкіри, вологості шкіри, шкірного дихання. Досягнення цих вимог може бути забезпечене використанням для одягу матеріалів з певними фізичними властивостями, такими, як повітропроникність, теплопровідність, влагопроводность, гігроскопічність, електрізуемость і пр.

Матеріали літнього одягу повинні бути достатньо повітропроникні і гігроскопічні, тому це сприяє більш ефективному охолодженню поверхні тіла і випаровуванню з шкіри виділяється поту. Гладкі матеріали прилипають до зволоженому тілу людини, послаблюючи потоотделітельную функцію шкіри.

При відносно низькій температурі повітря в більшості регіонів нашої країни велике значення має теплий одяг, яка має низьку теплопровідність, відносно низькою повітропроникністю і високими вітрозахисними властивостями.

Костюми, брюки, піджаки, спідниці, жакети для дітей і дорослих виготовляються з вовняних, бавовняних, лляних і шовкових тканин; по рекомендації гігієністів вміст синтетичних волокон в таких тканинах не повинно перевищувати 40%.

Верхній одяг повинна бути теплою, легкою, не утрудняти рухів. Для теплого верхнього одягу рекомендуються натуральні і штучні хутра, шерстяні і напівшерстяні тканини пухких структур (сукно, пальтова тканину, драп).

Велике значення для одягу має її конструкція, яка повинна забезпечувати свободу руху, дихання і кровообігу. Тісний, щільно облягаючий одяг здавлює поверхню тіла і може погіршувати загальне самопочуття. Слід пам'ятати, що занадто тепле одягання розпещується організм і створює умови для простудних захворювань.

Кожному слід володіти гігієнічними навичками догляду за своїм одягом. Будь-яка людина цілком може почистити верхній одяг і випрати білизну. Особливо важливо щодня міняти шкарпетки, панчохи, колготки, міняти нижню білизну слід у міру забруднення, але не рідше двох разів на тиждень. Крохмалити нижня білизна не рекомендується, так як крохмаль, закупорюючи пори тканини, порушує її повітропроникність, гігроскопічність, паропроникність, змочуваність і швидке висихання. Не рекомендується спати в тому ж білизна, в якому людина провела день, - бажано мати нічний одяг.

Гігієна взуття

Що стосується вимог до взуття, то її розмір, фасон і жорсткість підошви не повинні перешкоджати анатомічного функціонуванню стопи. Жорстка підошва, виконана з синтетичних матеріалів, утрудняє ходьбу, заважаючи рухливості в суглобах, підвищує температуру шкіри ноги і потовиділення.

Підбирати взуття краще всього точно за розміром: не занадто тісний, але й не на виріст. Тісне взуття некомфортна, тому заподіює біль, крім того, вона ускладнює ходу, може викликати утворення мозолів і порушення форми стопи. Дуже вільне взуття також незручна і може викликати потертості. У плані профілактики плоскостопості взуття повинна мати хоча б невеликий по висоті (1,5-2 см) і досить широкий каблук або устілку-супінатор. Дівчаткам в предпубертатний і пубертатний періоди не рекомендується вставати на високий каблук, тому це уплощает передній відділ стопи і може призвести до поперечного плоскостопості.

Найкращим матеріалом для виготовлення взуття, як літнього, так і зимового, є натуральна шкіра, що володіє високою повітропроникністю, гігроскопічністю і паропроникністю. Досить близько до натуральній шкірі по цим властивостям підходять багато штучні матеріали, широко застосовуються в останні роки для виготовлення різних видів спортивного взуття (кросівки і пр.), що користується великим попитом у молоді і досить зручною в повсякденному житті, однак все-таки перевагу слід віддавати шкіряного взуття. Взимку рекомендуються черевики та чобітки на пористої гумі, утеплені хутром (натуральним або синтетичним).

У сиру погоду цілком припустимі гумові чоботи, які, однак, обов'язково повинні мати товсту устілку, і одягати їх потрібно на вовняний носок; довго перебувати в гумовому взутті не гігієнічно.

Взуття, як і одяг, потрібно щодня провітрювати, просушувати, очищати від бруду, бережно до неї ставитися.